Чи може солома використовуватись на біопаливо?

В Україні на сьогодні сировинною базою для виробництва твердого біопалива слугують здебільшого відходи деревообробної промисловості (тирса, тріска), солома зернових та зернобобових культур, соняшникова лузга тощо. Надходження такої сировини є нестабільним і носить сезонний характер, що негативно впливає на ефективність роботи установок з виробництва біопалива. Крім того, біопаливо, виготовлене із залишків містить значну частку (до 10%) зольних елементів, що зменшує його теплотворні властивості та експлуатаційні характеристики котлів.Однак основний негатив від використання пожнивних решток на біопаливо лежить в екологічній площині, оскільки це призводить до деградації земель та зменшення їх родючості.
Заробляючи у грунт солому зернових та зернобобових культур, стебла кукурудзи і соняшнику відбувається часткова компенсація макро- та мікроелементів, які виносяться зерновою частиною урожаю, поповнюється запас органічної речовини у ґрунті, покращується його структура та підвищується активність мікробіологічних процесів у ґрунті. Заорювання 1 т соломи озимої пшениці забезпечує надходження 0,2 т/га гумусу. Крім того, одна тонна соломи за зольності 5% містить 5,5 кг д.р. азоту, 2,7 кг д.р. фосфору, 18,0 кг д.р. калію, 10,5 кг д.р. кальцію, 5,1 кг д.р. магнію та 250 г д.р. мікроелементів. Для компенсації лише макроелементів, які виносяться 1 тонною соломи, необхідно внести мінеральних добрив на 850 грн. Якщо вартість компенсаційної норми добрив закласти у собівартість соломи, то вона виявиться занадто дорогою сировиною для біоенергетики.
Високий вміст мінеральних елементів у пожнивних рештках та низька температура плавлення золи негативно впливає на теплотворну здатність твердого біопалива, виготовленого з соломи та експлуатаційні характеристики котлів. Крім того, під час прямого спалювання високозольного твердого біопалива в атмосферу потрапляють шкідливі речовини, для утримування яких необхідно встановлювати спеціальні фільтри.
Отже, з огляду на вищевказане, пожнивні рештки аграрного виробництва не можуть бути сировиною для виробництва твердого біопалива, оскільки це не відповідає критеріям сталого розвитку та порушує українське законодавство щодо раціонального використання земель.

Вирішенням проблеми є вирощування нових видів швидкорослих дерев (верба, тополя, акація, сосна та ін.) та багаторічних рослин (міскантус, свічграс, сіда, топінамбур та ін.), що дасть змогу щорічно отримувати необхідну кількість високоякісної біомаси. Біомаса цих рослин на час збирання не містить великої кількості зольних елементів (до 1-2%), тому їх вирощування є більш екологічно сталим, а отримана біомаса за теплотворними властивостями перевищує характеристики соломи. Біоенергетичні рослини не вибагливі до грунтово-кліматичних умов, що дозволяє їх вирощувати на малопродуктивних та деградованих (маргінальних) землях.